Хорол в період 1569-1666роки

Після укладення Люблінської унії (1569 р.) хорольські землі перейшли до складу Речі Посполитої.

Продовжувалися знущання з місцевого населення, а також про­цес його окатоличення та ополячення.

В1617 році місто носло також назву Ярослав; як згадується в поль­ських джерелах.

Ось що розповідає О. Лазаревський у книзі « Лубенщина и князья Вишневецкие»: «Хороль по актам 1618 г. упоминается в числе име­ний Михайла Вишневецкого причем носил название и Ярослава.

Так как в числе Вишневецких, имевших отношение к Лубенщине, мы не знаем ни одного, который бы носил имя Ярослава, то можно предполагать, что новое название старому Хорольскому городищу усвоено было первыми его насельниками, пришедшими сюда изь Галицкого Ярослава. Такое переселение Ярославских жителей мог­ло иметь место, напр. в 1560 году, когда весь Ярославль выгорел и его населению приходилось искать убежище. Такой же пожар случился в Ярославле и въ (1625 г.), выдан­ный после которого Ярославским жителям «привилей» указывает, что и без пожара им жилось не легко.

В 1618 році Люблінський трибунал за­твердив за Раїною Вишневецькою (жінка Михайла Вишневецького, який помер у 1616 році, і матір'ю Ієремії) Посулля, на якому був уже Хорол. Опікуном був призначений Юрій Вишневецький, а після його смерті Костянтин Костянтинович Вишневецький.

У 1631 р. жителі міста платили подимну подать. Загальна сума 1198 золотих і 26 грошей. По «тарифі» 1631 1 року тут димів ринкових - 8, вуличних - 15, передмісних - 8.

Страждаючи від утисків шляхти, жителі міста у 1638 році приєдналися до селянсько-козацького повстання, очолюваного Яковом Острянином і Карпом  Скиданом. Повстанці тоді захопили ряд міст, серед яких і Хорол.

В поселеннях «Вишневеччини» з центром у місті Лубни, на  Полтавщині по Інвентарю 1647 року порівняно великим поселенням з цієї пори позначається місто Хорол - 1279 господарств. Саме в цей час розгорілася боротьба за володіння Хоролом між Конецпольським і Вишневецьким. Молодий Конецпольський скаржучись сейму на свавілля Вишневецького, додав, що він також без­правно захопив і Хорол, який хоч колись і належав Вишневецьким, але потім був переведений в Кролевщизну. При розгляді питання про захоплення Гадяча на сеймі в травні 1647 року, було вирішено повернути його Конецпольському, причому сейм визнав право ос­таннього і на Хорол, але за це місто Конецпольський повинен був заплатити Вишневецькому 100 тисяч золотих.

Позначено місто вперше на карті Г.Боплана, поряд з іншими ве­ликими поселеннями Лівобережжя першої половини XVII століття, показано на цій же карті і інші населені пункти Хорольщини.

У 1648 році утворився Миргородський полк як військова і ад­міністративно-територіальна одиниця, - до нього й належала Хорольська сотня. Сотня мала свій символ - значок.

Опис значка Хорольської сотні Миргородського полку

Значок - стяг малинового, найбільш поширеного кольору козацьких прапорів, обрамленого з усіх кінців жовтою каймою. Стяг поділено на дві частини. У лівій прямокутній частині значка від древка по кінцях чотирикутника розміщені букви «О- сотня, «X»- Хорольська, «В» - війська, «К» - козацького. Посередині лівої частини коло, обрамлене жовтою каймою, де на білому фоні зображено золоті стріла і меч, що перехрещуються кінцями. Права частина стягу складається з двох трикутних полотнищ малинового кольору, що своєю основою прилягають до лівої частини. На кожному з них ближче до основи розміщено по одній шестикутній золотій зірці.

З 1648 року Хорол - сотенне містечко Миргородського полку – залишилось. У цьому статусі аж до ліквідації гетьманства у 1764р. Саме у 1648 році через місто йшли козаки на Кодак. Хорольська сотня Миргородського полку брала участь в боях(1648-1654 рр.) війську Богдана Хмельницького під Корсунем, Збаражем, Львовом, Замостям, Пилявцями, Зборовом, Берестечком, Батогом.

В перепису Війська Запорізького, зробленого 1649 року згідно Зборовського договору в сотні було записано 165 козаків серед них : Феню Джуна – сотник, Федір Андреевич, Ваню Бухко, Михайло Микитенко, Пилип Гриненко, Тиміш Степаненко, Іван Сирота, Васька Дяченко, брати Іван та Богдан Скленко, Левко Марченко, Гринько Солоха, Іван Перепелиця, Іоаі Любченко, Іоан Яблуненко, Петро Подленко...».

Таку кількість імен та прізвищ наших предків подано з надією що хтось відшукає свій родовід і переконається, що він дійсно козацького роду. Матеріали про місто часів укладення спілки з Москвою зберігаються у фонді Малоросійського приказу та у малоросійським справах Посольського приказу.

Як відомо, 26 вересня 1650 року через Хорол проїжджало руське посольство Василя Унковського до гетьмана Богдана Хмельницького.

Ось що розповідається в запису про цю подію: «А что каких вестей в Лубнах поведено, и о том к государю царю и великому князю Алексею Михайловичу всея Русий к Москве сентября в 26 день в Посольский приказ писано..., того ж числа поехали из Лубен к городу Хоролю. Того ж числа приехали в город Хоролъ.

Такі повідомлення були цінними і необхідними, оскільки піддані кримського хана являли собою постійну небезпеку для населення України та півдня Росії.

Порівняно з 1649 роком число козаків Хорольської сотні зросло майже на 100 чоловік.

Уже після входження України до складу Росії, в 1666 році, про­водився перепис населення всієї України.

В книгах цього перепису є відомості і про наше місто: «Роспись мес­течка Хороля, мещанським дворам первой и меншой стати, и хто на сколких волах пашет. Первой стати - пашут на 4 волах - во дво­ре: Пронко Рыбалко, Гришка Хихеев, Аврамка Мазарков, Гришка Щавченя» - всего 13 человек - «Мещане же меншей стати пашут на 2 волах, - Во дворе: Левка Кравец, Марчко Штоталов, Тишка Гордай». - Всего 59 человек. - «Да под местечком Хоролом на реке Хороле мелница мещанина Савки Мелника о дву колесах. На той же заплоте мелница мещанина Амелки Мелника о дву колесах».

Історична давнина

Найдавніші наші предки появились в нашому краї 15-20 тисяч років тому, в період давньокам'яного віку. Про це свідчать архео­логічні розкопки і знахідки.

Так, у 1871 році учитель Лубенської гімназії Ф.І.Камінський виявив біля села Гінці сусіднього Лубенського повіту першу на тери­торії Полтавщини стоянку пізнього палеоліту. Пізніше такі стоянки були виявлені біля села В'язівок Лубенського повіту, села Сергіївки Гадяцького повіту, містечка Городище Пирятинського повіту.

В добу неоліту були відомі по річці Хорол поселення дніпро - донецької культури.

На території Хорольщини, особливо по правій стороні течії річки Хорол, є багато курганів, могильників, поселень. Кургани є поблизу сіл: Барилове, Березняки, Вергуни, Глибока Долина, Іващенки, Клепачі, Мелюшки, Пристань, Радьки, Шишаки, Хильківка та інших.

На правому березі річки Хорол, біля села Ковалі є могильник і поселення черняхівської куль­тури III—IV століття нашої ери, досліджене Є.В.Махно. Тут же в 1927 році селяни, копаючи глину для виробництва цегли, знайшли кістки мамонта.

Біля села Березняків знайдено уламки посуду Черняхівської культури.

Проте значна частина курганів поблизу міста до цього часу залишається недослідженою. Частина курганів з часом зовсім зникла з лиця землі. Відомі на території міста два кургани між основною частиною міста і Могильним. Лісостепове лівобережжя, в тому числі і сучасну Полтавщину, заселили відомі Геродоту так звані скіфи-землероби, тобто осілі землеробсько-скотарські племена. На території Полтавщини відомі Поворсклянська і Посульська групи. Високий рівень ремесла і орного землеробства цих племен сприяв широкому розвитку торгівлі, в тому числі з Римською імперією. Свідченням цього є знахідки римських монет на території села Ковтунів.

Територія сучасної Полтавської області в ІХ-ХШ столітті входила до Переяславського князівства. На її долю випала особливо жорстока боротьба з половцями, а тому широкий розвиток на цій території, що знаходилася на кордоні зі степом, крім традиційних занять, мала військова справа.

Вперше згадується про Хорол у духовній Володимира Мономаха (1083 р.), у якій записано «Томъ же лътъ гонихомъ по половьцихъ за Хоролъ, иже Горошинь взяша, й ходимохъ за Сулой».

Ґрунтовних археологічних досліджень на території так званого городища - фортеці не проводилось.

Виявлені поселення скіфського часу в межах Хоролу досі не відомі науковцям, спростували їх твердження що хліборобське населення раннього залізного віку (VII-III ст. до н.е.) зовсім не мешкало на цій притоці мальовничого Псла.

Археологічні знахідки свідчать, що до переліку давньоруських центрів Полтавщини слід з повним правом залучити й Хорол, який існував як порубіжна фортеця на межі з Диким полем Переяславської землі.

Літом 1107 року прийшов Боняк (половецький хан) і Ша­рукан старий, і інших князів багато і стали біля Лубен. Святополк же, і Володимир, і Олег, і Святослав, Мстислав, В'ячеслав, Ярополк, йдучи на половців до Лубен, о 6 годині дня перебрівши через Сулу, накинулися на них. Половці ж злякалися, від страху не могли навіть стягу поставити, побігли, хапаючи коней, а інші пішки побігли. Наші ж січучи гнали їх до Хорола. І вбивши Таза Бонякова брата і Сугро Яша, і брата його, а Шарукан ледве утік. А руські воїни взяли багату здобич і 12 серпня повернулися з великою перемогою.

Цікава згадка про Хорол, що відноситься до 5 березня 1111 року, коли відбувся похід руських князів у придніпровські степи на по­ловців. «Пішли Святополк, Володимир і Давид з синами, - пішли вони в другу неділю великого посту, в п'ятницю, дійшли до Сули, в суботу були на Хоролі і досягли Псла». Можливо тоді руські залишили в Хоролі свій гарнізон.

В 1215 році князь Володимир Всеволодович гнав половців від  Переяслава до Хоролу і при переправі через річку був ними розбитий  і захоплений в полон.

У Ніконовському літопису при опису цієї битви розповідається, і що половці, зав'язавши битву біля річки, непомітно перейшли її, і з криком ударили руське військо, осипаючи його стрілами, і таким чином одержали повну перемогу. Частина війська Володимира Всеволодовича полягла на місці, частина ж потрапила до половців у полон разом з своїм князем, який був вивезений половцями у степ, де і залишився до 1218 року, коли за великий викуп він одержав можливість повернутися додому.

Тут же половецькі хани і святкували свою перемогу грабуючи і винищуючи все, що попадало під руку. Місто було стерте з лиця землі. Саме в цей час, вважає ряд дослідників, і появляються підземні ходи, які були зручним місцем для переховування корінних жителів.

http://www.bbcom.ru "Бизнес-Букет: все лучшее для вашего дома, сада, огорода! Ландшафтный дизайн и озеленение

Походження слова "Хорол"

Багатовіковою історією славиться невеличке українське місто Хорол, що знаходиться на Полтавщині.

Місто відзначає своє народження (перше згадування) в 1083 році. В далекому минулому місто було форпостом Русі, згадувалося в багатьох як вітчизняних так і зарубіжних джерелах (у літописах, пісенному фольклорі).

Звідки ж пішла назва міста Хорол?

Існує науково обґрунтована думка, що назви річок,озер та інших природних елементів передавались назвам населених пунктів. Відомий радянський мовознавець і письменник Лев Успенський так пояснив походження назви міста: "У праслов'янській мові існувало слово, яке в старосербській мові звучало як "Хрьль", а в сучасній сербохорватській перетворилось в "хрл" , "хрло". Значення цього слова - швидкий".

Визначний мовознавець – дослідник Л.А. Булаховський пояснює, що на Південну Україну і Лівобережжя мала великий вплив Сарматська епоха, яка з лінгвістичного погляду була ірано – осетинською. Вона наклала значний відбиток на гідронімію і топонімію степової і лісостепової Лівобережної України. Тому тут часто у назвах рік, озер інших географічних елементів зустрічаються слова ірано – осетинського походження. Хорол , найвірогідніше, слово осетинського походження «пасовище».

Іранські племена, що в далекому минулому населяли цей край, були кочовими народами, основна галузь господарства яких була – тваринництво. Для тварин необхідне пасовище, цим вимогам повністю відповідала долина річки Хорол.

У тюркських мовах є слово «Хорол», яке означає намет, табір, житло. Дехто з істориків тлумачів : місто засноване половецькими ханами.

Полтавський краєзнавець і журналіст В. Посухов у книзі «Що повідали назви полтавських річок» вважає, що розгадувати назву «Хорол» потрібно з допомогою мов, якими найменовані й чимало інших річок регіону – з фіно – угорських. Дослідник переконаний, що «хорол» означає «річка з розливами на болотистій низині», таке трактування відповідає сучасній істині, і з ним можна повністю погодитись.

<meta name='yandex-verification' content='604d29efe19dbf22' />